Становлення казахської національної вишивки: як це відбувалось

Вишивка у Казахстані

  З-поміж художніх ремесел вишивка у Казахстані не отримала такого розповсюдження, як в інших азіатських народів чи слов’ян. Мистецтво формувалося в умовах кочового способу життя казахів-скотарів. Вишивкою займалися тільки жінки: представниці старшого покоління навчали доньок ремеслу, а вміння володіти голкою входило до кола обов’язкових чеснот, якими мала бути наділена наречена. В давні часи в казахів існував звичай. Коли наречений сватався до обраної дівчини, дарував їй голку. Майбутня дружина повинна була показати, наскільки вправно володіє інструментом. Вишита шовкова хустка, подарована дівчиною коханому, демонструвала любовні почуття.

Найбільшого поширення набула техніка "тамбурний шов"

  Казахські майстрині оздоблювали повсть, необроблену шкіру та вовняну тканину. Найбільшого поширення набула техніка "тамбурний шов". Серед її основних рис — строга симетрія, перевага рослинних візерунків над анімалістичними або геометричними. Вишивкою прикрашали чоботи, оксамитові халати, сумки, настінні килими. З ХХ ст. для декору почали використовувати фланель, ситець, сукно. Оздоблювальним матеріалом були срібні, золоті, бавовняні, вовняні, шовкові нитки, а також перламутрові й коралові намистини, бісер. Вишиті речі додатково декорували соболиним хутром.

  Тамбурний шов залишається найпопулярнішою казахською вишивкою. Він виконується гачком або голкою, поєднується з простою гладдю та петельним швидкошовом у вигляді зигзагів. Для оздоблення декоративних виробів і жіночих головних уборів застосовують вишивку хрестиком. Казахські майстрині вправно володіють золотим шиттям. За допомогою ниток, виготовлених з дорогоцінного металу, виконується центральний орнамент виробу, щоб акцентувати на ньому увагу.