Українська вишивка: з давніх часів до нашого часу

Традиція прикрашати одяг

  Традиція прикрашати одяг, домашні речі та сакральний текстиль орнаментом у вигляді квітів або геометричних фігур має давню історію. Археологи й історики датують її виникнення часом, коли на сучасних українських землях проживали племена кіммерійців, скіфів і сарматів. Представники трипільської культури були вправними гончарями й оздоблювали глиняний посуд та інші побутові речі геометричними орнаментами. Саме трипільці використовували кола, ромби, цятки, меандри та інші елементи, які нині вважаються основою українського орнаменту. 

Вишивка в Київській Русі

  Знать часів Київської Русі полюбляла обшивати верхній одяг мереживом. Донька Ярослава Мудрого Анна започаткувала школу, до якої приймали дівчаток і навчали володінню техніками вишивки золотом і сріблом, роботи з шовковими нитками, оксамитом. 

  Найбільшого поширення українськими регіонами набула техніка «пряма гладь». Мешканці західної частини країни оздоблювали одяг та повсякденні речі ретяззю. Історики свідчать про використання 150 технік вишивки майстринями давніх часів. Умільці прикрашали свої витвори бісером та стеклярусом. У західних регіонах досі розповсюджені вишиті дрібними намистинами сорочки та гердани (нагрудні прикраси).

  Традицію поєднувати вишиваний одяг з діловим стилем започаткував громадський діяч і письменник Іван Франко. Нині її наслідують політики й представники культури та спорту. За часів Української революції початку ХХ ст. воїни УПА мали при собі чорну вишиту сорочку на випадок поховання. Сталінські депортації не зупиняли майстрів, які продовжували робити справу, перебуваючи в таборах ГУЛАГу. 

  Зі здобуттям Україною незалежності популярність національної вишивки зросла. Відтепер можна замовити роботу з будь-яким орнаментом у вправних майстрів.